МИРОСЛАВА КОЧЕРЖУК

Значне місце в економіці Коломийщини в кінці ХІХ на початку ХХ століття займали видобуток та переробка нафти. Особливо успішними і результативними були перші роки промислових нафтових розробок у Слободі Рунгурській, яка в той час здобула собі славу “ галицької Пенсільванії”. Ксьондз Ян Бадені у своїй книзі ”Miedzy slowianami” описував це село того часу так: “...трохи звертаємо і, прихована досі, постає в цілій своїй красі галицька Пенсільванія, галицьке Баку, говорячи без перебільшення, славна Слобода Рунгурська. Оригінальне поселення... Мимоволі вже на перший погляд на думку спадає Америка, її міста, що виростають з блискавичною швидкістю серед недоторканих лісів і складаються більшою мірою з фабричних труб, ніж з житлових будинків. Долиною біжить потік, що перетинається кількома кладками, бо думати про мости немає часу, немає вигоди. До потоку з обох боків ледь схиляються численні безіменні, неначе вирізьблені, пагорби, що займають величезний простір. На них – ліс сотень бурильних веж. Пробиваючись між ними, ще не рушений людьми бір, що простягається далеко-далеко, поки сягає око, ніби пробує змагатися з шумом машин та зі скреготом пил.”

На території села в урочищах Сухому, Лази, Читураш здавна на поверхню землі витікала ропа. Місцеві мешканці використовували її в господарстві, зокрема для змащування возів, продавали. В “Кalendarzu polskim i ruskim na rok 1753” професор Краківського університету Якуб Нєговецький пише про “олію з Рунгур на Покутті”, яку збирали ложками і використовували для лікування шлункових хвороб.

А значну кількість нафти вперше виявлено тут у 1771 р. при поглибленні соляної шахти. Впродовж 100 років з цієї шахти, що мала глибину 24 м збирали ропу в кількості близько 100 кг на добу. Тому деякі дослідники вважають, що саме з 1771 р. і саме з Слободи Рунгурської бере свій початок нафтовий промисел в Україні, хоча застосовуваний тоді спосіб збирання не можна назвати промисловою експлуатацією. В 1775 р. тут було вже сім криниць, глибиною від 25 до 70 м.

Поштовхом для започаткування масштабних нафтових розробок в Галичині і в Європі загалом став винахід львівського аптекаря Яна Зега. 1853 р. він разом з Ігнатієм Лукасевичем в хімічно-фармацевтичній лабораторії, створеній власником аптеки ”Під золотою зіркою” Петром Міколяшем, винайшов спосіб очистки нафти, в результаті якого вперше отримав гас. Я.Зегу та І. Лукасевичу належить також ідея використання гасу в спеціальноій лампі для освітлення. 30 березня 1853 р. у цій же львівській аптеці у бляшаній лампі, виготовленій бляхарем А. Братковським, вперше публічно засвітився гас. Ці винаходи відкривали нові перспективи в даній галузі і обіцяли непогані доходи для тих, хто добував і переробляв нафту. Їх автори отримали патент і концесію, тобто дозвіл, на відкриття першої в Галичині дистилярні ропи. Велику роль відіграв і Гірничий статут, виданий 23.05.1854 р. австрійським урядом, згідно якого видобуток нафти дозволявся приватним особам.

Промислові нафтові розвідки в Слободі Рунгурській почалися 1862 року, а перша свердловина (шиба) з”явилася лише через 10 років. В 1875 р. тут було вже декілька шиб, але збирали ропу й далі вручну. Праця була нелегкою і небезпечною. Внаслідок вибухів газу та обривання канатів траплялися смертельні випадки, особливо багато робітників загинуло під час вибуху в 1874 р. Виявлення ж великих запасів нафти і початок промислового видобутку датуються 1879 роком, коли до цієї справи взявся поляк Станіслав Щепановський (Почесний Громадянин Коломиї від 26.11.1885 року), який поправу вважається піонером нафтового промислу та основоположником цієї галузі на Коломийщині. З того часу видобуток і переробка ропи набули великого розмаху. Слобода Рунгурська, Печеніжин і Коломия стали вогнищами промислу і торгівлі нафтою. Розширення нафтових копалень потребувало вкладення додаткових коштів і добрих спеціалістів, яких у Галичині на той час не було. Тому до слобідських родовищ, спочатку на запрошення власників копалень, а згодом і з власної ініціативи, почали з’їжджатися інженери та інші охочі до прибутків канадці, французи та англійці, які , як пише у свої книзі згаданий кс. Бадені, “черпали повними долонями з відкритих скарбниць покутської землі”. Потрапивши сюди без копійки в кишені, вони невдовзі ставали мільйонерами. З іноземцями, що працювали на слобідських копальнях і мешкали хто в Слободі, а хто в Коломиї, пов’язаний вислів “англієць з Коломиї”. Так говорили спочатку про тих англійських спеціалістів, які приїжджали з Коломиї в справах до Львова та інших міст, а згодом стали називати всіх, хто одягом і манерами наслідував іноземців. Пов’язують цей вислів і з геологом Вілленсухом, який, на відміну від інших, не вернувся на батьківщину, а залишився до кінця життя в нашому місті. На польському цвинтарі є могили Джона Мак Інтоша (4.02.1828 Канада – 24.02.1890 Слобода) і дружини Джорджа Мак Інтоша Амелії (23.10.1857 Канада – 2.08.1889 Коломия). Отже, Мак Інтоші були в числі нафтодобувників Слободи Рунгурської. Є і могила з пропам”ятним написом староанглійською мовою, на жаль, прізвище похованого не збереглося. Таким чином, крім вищезгаданого Вілленсуха в нашому краї залишилися назавжди і інші іноземні спеціалісти. Слід зазначити, що поряд із впровадженням прогресивних методів видобутку нафти, вони сприяли поширенню інформації про наше місто в світі. Так, одна з англійських жінок М.Дов”є, після відвідин родича в Коломиї, написала книгу “Дівчинка в Карпатах”.

Особлива роль у розвитку нафтової галузі в Галичині належить інженеру з Канади Вільяму Генрі Мак Гарвею, бо він вперше у 1883 р. застосував невідомий тут досі спосіб глибинного буріння з використанням парової машини, який значно збільшив обсяги видобутку ропи, а також заснував фабрику, що виготовляла всі технічні засоби для цих цілей. В той час в Слободі Рунгурській було 300 свердловин, загальний максимальний видобуток яких становив 75 тис. тон у 1885 р. А з однієї шиби за день в 1880-ті роки видобували по 150 бочок. “... Нафта била фонтаном, лилася потоками, здавалося ( не всім, але багатьом), що так литися буде без перерви і кінця. Отже, навіщо збирати, навіщо економити, навіщо рахуватися з вимогами будь-якого раціонального господарювання: пливе золото, нехай відпливає.”, - так описує ситуацію в ті роки в Слободі кс. Бадені.

Оскільки нафтові розробки, приносили власникам і працівникам великі прибутки, то зрозуміло, що кількість бажаючих придбати землі в Слободі і розпочати власний бізнес зростала. Дехто вдавався до неабияких хитрощів, підкупів, а навіть і махінацій, щоб викупити у селян, власників землі, ділянки для буріння. Польський етнограф Оскар Кольберг після відвідин села писав: ”Слобідська копальня. Шибів є кільканадцять, найпотужніші є пана Щепановського... цілу рівнину залягають бочки. Де вільне місце, там видно групки людей, які жваво розмовляють і жестикулюють найчастіше біля бідного селянина. Це є нафтові гієни з цілого краю, приваблені звісткою, що знайдено нафту”.

В 1880-ті - початок 1890-х рр., найуспішніший період слобідських копалень, тут працювало близько 5 тисяч людей, а найвідомішими власниками були: С.Щепановський, Кюхнель, др. Федорович, Перкінс, Мак Інтош, Маргуліс, Розенкранц, М. Левановський, Ф.Люнхамп де Бере, К.Одживальський, Ф. Вінценз. Відомі і прізвища деяких інженерів, що експлуатували копальні: Я.Блажовський, Я.Зейтлебен, Е.Баронч, В.Вольський, Т. Пікульський, В. Букоємський, Юркевич, К.Бесядецький, Д.Дейчук, Марцінковський, С. Червінський , Б.Ющинський.

Паралельно із початком промислового видобутку нафти в Коломиї, Сопові та Печеніжині виникли нафтопереробні підприємства, так звані дистилярні. Найбільшою з них в 1890-их рр, як зазаначає кс. Бадені, була печеніжинська (власник С. Щепановський): “Сотні, тисячі бочок, наповнених біло-жовтою рідиною, розходяться звідси щодня у різні куточки світу”. У 1913 р. найбільшою коломийською дистилярнею була рафінерія нафти і фабрика стеаринових і парафінових свічок Крісса Еліаша і Спілки, на якій було 3 парові котли і працювало 70 робітників. Аналогічне підприємство І. Фрідмана пропонувало власного виробництва стеаринові, костельні і столові свічки, нафту, бензин, ропу для моторів і опалення, різноманітні мастила та асфальт.

Транспортування ропи зі Слободи до дистилярень здійснювалося спочатку возами, що було надто дорогого і незручно. Шлях перевезення ропи відомий тогочасний письменник Юліан Турчинський в своїх спогадах описував так: “...Я виїхав з товаришем з місця нашого побуту Станіславова залізницею до Коломиї, де ми стали о 8 годині ранку. Пройшовши місто і міст на Пруті, повернули гостинцем на Печеніжин і до Слободи Рунгурської, нової нашої Каліфорнії. Вже ціла дорога тут вказувала, що наближаємося до місцевості охопленої нафтою, бо зустрічалися фіри за фірами, які везли бочки, наповнені ропою, до дистилярень в Печеніжин і Коломию.” Із збільшенням видобутку нафти назріла нагальна потреба в удосконаленні її перевезення. І надінспектор Львівсько-Чернівецької залізниці Людвік Вежбицький запропонував проект локальної лінії від Коломиї до Печеніжина і Яблунова. Цей проект був підтриманий С.Щепановським, який добре розумів користь від такої залізниці, бо, ще працюючи в Британському міністерстві в справах Індії, розробляв план будівництва залізниць в цій колонії. Вони себе повністю виправдали. Тому Щепановський, маючи такий досвід і сам будучи зацікавленим у якнайдешевшому і легшому перевезенню ропи, створив консорціум для спорудження запроектованої Вежбицьким залізниці і заручився фінансовою підтримкою віденської фірми “M.Biedermann & Co”. Запроектовану спочатку лінію продовжено до Слободи Рунгурської і Княждвора. Будівництво залізниці здійснювалося фірмою „Lindheim & Co” з Відня під керівництвом інженера Рудольфа Матковського впродовж семи місяців і завершено в 1886 році. Поруч із залізничною станцією в Слободі Рунгурській було встановлено велику цистерну, до котрої трубами з кожної шиби самопливом надходила ропа, а звідти перепомповували її в спеціальні залізничні цистерни і відправляли до рафінерій. Відгалуження на Яблунів в той час не було збудовано. Залізниця пройшла через центр Коломиї і стала характерною особливістю міста, що доповнювала його неповторний облік, а також утворила перший в Галичині паровий трамвай.

Запаси нафтових родовищ у Слободі виявилися не такими значними, як здавалося спочатку, і вже з 1891-92 рр. видобуток ропи значно зменшився. В 1896 році свердловини давали вже всього по 8 і менше бочок ропи, а деякі зовсім перестали експлуатуватися. Для отримання кращих результатів і продовження інтенсивного видобутку потрібно було поглиблювати існуючі шиби хоча б до 400 метрів, а також робити нові. Це потребувало значних фінансових затрат, не гарантуючи успіху. Тому бажаючих ризикувати було мало. Кількість робітників зменшилась до тисячі, а в 1911 році краківський журнал “Swiat” у статті “З галицького клондайку ” констатував: “ В Слободі Рунгурській джерела нафти вже вичерпалися.” Незважаючи на це повідомлення, копальні тут ще працювали до 1944 р., функціонували і нафтопереробні підприємства. Найбільшими власниками слобідських свердловин в 1913 р. були Розенкранци та Сальпетери, а видобуток ропи становив близько 6 тис. тон.

Отже, недовготривалий період інтенсивних нафтових розробок у Слободі Рунгурській, одному з найдавніших теренів видобутку ропи в Європі, значною мірою вплинув на життя мешканців Коломийщини, сприяв пожвавленню економіки і торгівлі, викликав інтерес до цього регіону в світі. Змінився завдяки прокладенню залізниці (“льокальки”) для транспортування нафти і вигляд самої Коломиї. Тому дана тема є цікавим полем для подальшого вивчення та дослідження.

Література:

• Вайгель Л. Rys miasta Kolomyji.-Коломия,1877;
• Микулич О. Нафтовий промисел Східної Галичини до середини ХІХ ст. Видання друге, доповнене.- Дрогобич, 2004;
• Гранкін П.Е.,Лазечко П.В.,Сьомочкін І.В., Шрамко Г.І.Львівська залізниця:Історія і сучасність.- Львів,1996;
• Кс. Ян Бадені Т. Я. Miedzy slowianami.- Краків, 1896.-Т.2;
• Skorowidz premyslowo-handlowy krolestwa Galicyi.- Львів,1913;
• Сіреджук Петро. Щепановський-Прус (Szczepanowski) Станіслав// Енциклопедія Коломийщини.-Зшиток 14, літера Щ,Ю,Я.-Коломия,2002.-С.14,15;
• Д-р Дашинська-Голинська З. Z Clondyke Galicyjskiej //Swiat.- 1911.-Ч.47.-С.12,13;
• Nafta galicyjska i austryacki przemysl naftowy 1890 r .// O wlasnych silach.-1891.- Ч.3-5;
• Dzial ekonomiczny i przemyslowy // Gazeta Kolomyjska.-1891.- Ч.38.-С. 5;
• Микулич О. Іван Зег – піонер промислової нафтопереробки // Нафтовик Борислава.-2003.-Ч.23;
• Жолоб Микола.Слобода: залізниця й нафта // Вільний голос.-1996.- Ч. 72-73.-С.2;
• Д-р Пазинич В.Г. Oil gas pools as itself developing system and its impact on sedimentary bed and on Earths surface processes // www.geo.univ.kiev.ua/ukrainian/pazynych/itsdevel.htm;
• Рейніш Роман. Rocznice naftowe w 2004 roku .// www.rurociagi.com/spis_art/ 2004_1/ rocznice-naft.htm.  

Мирослава Кочержук,
науковий співробітник Музею історії міста Коломиї

Свої зауваження та доповнення до статті надсилайте будь ласка електронною поштою: m.arsak@yandex.ru